Питанням надання хірургічної допомоги населенню України.

Відбулася селекторна нарада, присвячена питанням надання хірургічної допомоги населенню України.

Відкриваючи нараду, заступник міністра охорони здоров’я України Василь Лазоришинець заявив: “Поглиблення демографічної кризи, вражаючі показники смертності та захворюваності населення, особливо працездатного віку, загрожують національній безпеці та унеможливлюють економічне зростання України в майбутньому. За роки незалежності чисельність громадян нашої держави скоротилася до 46 млн.”. Ці показники зумовлюють особливу увагу Міністерства охорони здоров’я до проблем надання хірургічної допомоги населенню.

Перебуваючи на Тернопільщині, міністр охорони здоров’я України Василь Князевич, який взяв участь в селекторній нараді, звернувся до провідних хірургів з усіх куточків України з закликом продовжити діалог, яку було розпочато на апаратній нараді МОЗ, присвяченій проблемам надання хірургічної допомоги. Як наголосив пан Князевич, сучасна хірургічна допомога потребує найбільших фінансових вкладень, як в саму допомогу, так і в підготовку кадрів. Це найбільш дороговартісний вид медичної допомоги не лише в Україні, а й в усіх провідних країнах світу.

Під час селекторної наради зазначалося, що на сьогодні хірургічна допомога населенню України забезпечується лікувальними закладами різних рівнів. Профілактика і диспансеризація хворих, як відомо, проводиться на амбулаторно-поліклінічному рівні. Хірургічна медична допомога - на вторинному рівні (районні, ЦРЛ, міські лікарні) та третинному рівні (окремі міські, обласні лікарні та НДІ).

Вторинний її рівень починається з району. На думку фахівців він найбільше не задовольняє та не відповідає сучасним вимогам з багатьох позицій: вкрай недостатнє матеріально-технічне оснащення, кадрові проблеми, зношеність наявних матеріальних фондів, морально та фізично застаріле обладнання, слабке керування, недостатня “вертикаль” організаційно-методичної роботи тощо. В багатьох загальнохірургічних підрозділах вторинного рівня допомоги відсутні відділення анестезіології та інтенсивної терапії, а анестезіологічне забезпечення здійснюється анестезіологом, який чергує за викликом з дому. Потужність хірургічних відділень ІІ рівня надання медичної допомоги є недостатньою і коливається від 30 до 40 ліжок, серед яких виділяють 5 – 7 урологічних, або травматологічних ліжок, які обслуговують переважно сумісники, подекуди без належної фахової підготовки. В загальнохірургічних підрозділах третинного рівня присутня анестезіологічна ланка, проте матеріально-технічне оснащення на 70 % незадовільне.

Разом з тим, на вторинний рівень надання загальнохірургічної допомоги припадає найбільший обсяг первинної хірургічної роботи (89% - 90% від кількості всіх хірургічних втручань) і набувають переважно ургентного характеру.

Третинний рівень надання загальнохірургічної допомоги припадає на обласні лікарні, науково-дослідні інститути, на клінічних базах яких працюють кафедри хірургічного профілю, та здійснюється надання висококваліфікованої спеціалізованої хірургічної допомоги. У згаданих закладах виконують 10% - 20% від усіх загальнохірургічних операцій і переважно планового характеру. Це значне коливання викликає необхідність більш поглибленого вивчення зазначеної проблеми.

На 01.01.2009 р. в Україні було розгорнуто 27 817 загальнохірургічних ліжок, що на 3393 ліжка менше, ніж на 01.01.2000 р. (31270 ліжок), тобто на 10 тис. населення в середньому припадає 6,05 хірургічних ліжок. Забезпеченість покриття хірургічними ліжками на терені України вкрай нерівномірне: від 3,15 ліжка (Закарпатська обл.) до 9,28 ліжка (Чернігівська обл.).

В Міністерстві охорони здоров’я вважають, що в умовах скорочення кількості загальнохірургічних ліжок, створення змішаних відділень у районах (загальнохірургічні, травматологічні, урологічні та інші хірургічні ліжка у складі хірургічних відділень) потрібна переробка діючих наказів за штатним розкладом, визначення пріоритету фахівця - загального хірурга, розробка нормативів анестезіолого-реанімаційної допомоги, без чого неможливо забезпечити гарантований обсяг невідкладної хірургічної допомоги і її якість.

Лікування ургентних хворих більш тривале за терміном у порівнянні з лікуванням планового хворого. Вкрай незадовільним і фінансово витратним залишається показник перебування хворого на хірургічному ліжку, що складає в середньому 9,8 дня. Найгірший показник за перебуванням хворого на хірургічному ліжку є показник по м. Києву – 12,6 дня, в той час як в Чернігівській області всього 7,6 дня (тобто майже в 2 рази менше), Європейський середній показник складає 5 – 6 діб, навіть після оперативних втручань на підшлунковій залозі та печінці.